місто Львів, вулиця Чайковського, 37

Пориньте в чудову атмосферу старовинного міста Львова в авторському ресторані "Купол". Саме звідси, з підніжжя гори Цитадель, Львів відкриває перед своїми гостями свої таємниці. Надзвичайно зворушлива історія кохання львівського художника Артура Гроттгера та Ванди Монне, секрети творчості польської письменниці Марилі Вольської. Ті історії живуть в старих фотографіях, картинах, листах, альбомах … Кількість місць в ресторані 50 +40 (тераса).

Графік роботи щодня з 11.00 до 23.00 .

Цінова категорія на особу 150-300 гривень

Телефон: 0322614454 або 032261-44-82

Кухня: Польська

Сервіс: жива музика, знижки, VIP-зал, літня тераса, паркування, фонова музика

окремі пропозиції: винна карта, пісне меню

Мови спілкування: англійська, українська, російська, польська

 

Видатні і забуті

Артур Гроттгер - великий польський художник

Артур Гроттгер був великим польським карикатуристом та художником дев'ятнадцятого століття. Своїми майстерними роботами до глибини душі зворушував почуття поляків, пробуджуючи в них національну свідомість і навчаючи патріотизму майбутні покоління пригнобленого та переслідуваного суспільства російським завойовником.

Він народився 11 грудня 1837 року в Отиновичах. Його батько, Ян Йозеф Гроттгер, воював під час листопадового повстання в якості офіцера 5-го Кавалерійського полку "Діти Варшави". З захопленням вправлявся у малярстві, в свій вільний час навчаючи тонкощів Артура. Він також був великим оповідачем. Патріотичні розповіді та повстанські спогади батька глибоко западали в серце майбутнього художника. "Дім Гроттгерів був якнайщиріше та сердечно польським, що переконливо довів в своєму короткому житті і сам Артур, не тільки, зрештою, у формі створених ним самим прекрасні і захоплюючих своїм патріотичним змістом творів, а й одночасно гарячою прихильністю до своєї переважно польського походження родоводу і його традицій ", - пише Вітольд Шолгіня в"Тому Львові".

Коли батько Артура сказав, що його син є обдарованим від Бога художнім талантом, то відправив його у віці 11 років на навчання живопису до майстерні львівського художника Яна Машковського. Артур навчався в нього в 1848-1852 роках. Короткий період його навчав малярству також Юліуш Коссак. У 1852 році молодий Гроттгер відправився до Краківської Школи мистецтв, де він відточував свої художні навички. Навчався там в таких художників та педагогів, як професор Владислав Лущкевич та професор Войцех Штатлер. Під час навчання Гроттгер товаришував з Яном Матейкою та Олександром Котсісом. У 1855-1858 роках він навчався додатково в Академії мистецтв у Відні під керівництвом Карла Блааса, Карла Майєра, Карла Вурцінгера, Пітера Гейгера та Крістіана Рубена. У столиці Австро-Угорської монархії, жив до 1865 року. За цей час, він здійснив кілька поїздок: в Мюнхен (1858), Венецію (1864) і Угорщину (1856, 1860, 1862), де гостював у маєтку графа. Олександра Паппенгайма, свого багатолітнього покровителя, спонсора і друга. У 1865 році він переїхав з Австрії. Вже тоді, він мав репутацію великого графіка і живописця.

Надзвичайний талант

Він рисував та малював аквареллю батальні сцени, коней, катання на санях, сцени полювання, портрети. Як ілюстратор, співпрацював з низкою віденських журналів. На жаль, хоча він рисував і малював багато, однак і надалі йому не вистачало коштів на прожиття. Біограф Гроттгерa - поетеса Марія Вольська – описує цю проблему: "А над Артуром, окрім розпачу за покійним, улюбленим батьком, починає знущатись вбивча, виснажлива заклопотаність засобами на прожиття для близьких, що зостались… Все, що до цього заробить, про що почне мріяти, буде розпадатись відразу на жменю крихт, з яких ледь лишиться для нього самого... ". Незважаючи на важку, виснажливу працю за своє коротке доросле життя він знаходився в скрутному фінансовому становищі. Користувався доволі часто допомогою друзів та знайомих. "Він блукав від двору до двору і від палацу в палац, залишаючись в них коротший чи довший термін на ласкавому утриманні своїх господарів. Нерідко теж отримував фінансову підтримку від своїх більш заможних друзів та знайомих», - Додає Шолгіня. Гроттгер відвідував провінційні маєтки Еразма та Емми Лариш-Нєдзєльських в Следзєйовіцах біля Велички (1855) і Яна Машковського в Борщовичах (1860). Крім того, жив Гроттгер у Снятинці біля Дрогобича, що належав Станіславу Тарновському (1865, 1866), Пеняках, Грибові, Криниці, Порембі та Диниськах. Незважаючи на негаразди, в тому числі, здавалося б, несприятливий час для художника, він створює свою найбільшу роботу. Це малюнки, що зачіпають своїм ідейним посланням, намилювані білим та чорним олівцем на картоні. Ми говоримо про цикли, "Варшава I" (1861) і "Варшава II" (1862), що показує політичний терор і криваві придушення патріотичних маніфестацій російськими завойовниками. Під впливом вибуху січневого повстання появились шокуючі малюнки, тобто "Полонія" (1863) і «Литва» (1864-1866 роки). Вони зображувались способом, що дуже наводив на думки про велику трагедію та одночасно великий героїзм пригнобленого поневолювачами польського народу.

Ванда Моне - велика любов Артура

Після виїзду з Відня в 1865 році, Артур Гроттгер знову опинився у Львові. Саме там у 1866 році він зустрів своє правдиве, велике кохання – Ванда Моне. Йому було тоді 28 років, і їй 16. Станіслав Василевський в книзі "Львів" так про неї згадує, окреслюючи водночас коротко біографію Гроттгера: "Три карти його життя були написані у Львові. Спочатку тужила за великою столицею дитина, що бавилась в «Москаля і Поляка" в саду Отиньовичах, за вісім миль дороги, далеких вісьм миль від рогачки вулиці Зеленої. Потім шумів юнак серед гулящої шляхетської молоді та імперсько-королівських кавалерійських ентузіастів його великого таланту. Тоді був бруд і пуста легковажність, що тут приховувати. Однак він не потонув австрійському багні. Його дістає з трясовини львів’янка. Відомо. Після знайомства на Стрільниці з Вандою, найгарнішою з панн, гульвіса перетворюється на послушника обов’язку. Він вирушає з наснагою по нові великі здобутки свого мистецтва. Цю львів’янку ви добре знаєте: кожне жіноче лице стає її лицем під олівцем Гроттгера. Артурова муза з зіркою над чолом живе на картонках «Війни». І повсюди". Ванда була гарячою польською патріоткою, що не раз підтверджувала в своїм житті. У Львові вона брала участь в різних конспіраційних акціях. "Під час січневого повстання, - згадує Шолгіня - одягнена у відповідності з національним звичаям того часу, в траурну сукню з залізним хрестом на шиї, вона була втіленням постаті, котру Станіслав Василевський після багатьох років назвав "дівчинкою з білим орлом». Закоханий в неї Гроттгер увесь час проводив в її домі, розмовляв з нею і весь час малював. Коли він виїжджав з міста до дворів та палаців своїх друзів, де появлялись його славетні роботи, то провадив з Вандою досить інтенсивну переписку. Хоч багато що противилось їх зв’язкові, звертаючи увагу на різницю в віці закоханих, а також на хворобу Артура і постійний брак доходів Артура, їх любов квітнула. На початку зими 1866 року, Артур відправився в Париж, сподіваючись, що там він буде заробляти більше грошей, продаючи свої роботи, ніж у Польщі. На жаль, там також, як і колись у Відні, жив з дня на день, майже в злиднях. Хоча він був тяжко хворий на туберкульоз, який йому дуже перешкоджав у творчій роботі, то власне в Парижі він закінчив свій славетний цикл "Війна", яку Гроттгер почав у Порембі і призначену для показу на Великій виставці в Парижі в 1867 році. Він показував нещастя, що спускались на людство війною, а також моральну деградацію людини як неминучий наслідок війни в універсальному, загальному вимірі. У французькій столиці він встановив контакти з польською діаспорою, що збиралась навколо готелю Ламберт. Там видатний паризький академік Жан Леон Жером давав йому поради при реалізації картин "Війна".

Хвороба і смерть

Артур Гроттгер виснажений туберкульозом, частими легеневими кровотечами був скерований лікарями на курорт Амелі-ле-Бен у французьких Піренеях, де 13 грудня 1867, помер. Його тіло привезла до Львова 4 липня 1868, його подруга Ванда, з якою йому так і не судилось одружитися. У своєму щоденнику вона записала переживання після смерті коханого: "Я була як божевільна. Вже задовго до того, я не спала тижнями в невимовній тривозі та невизначеності, бо ані хвилі не вірили, що ця хвороба може так закінчитись. Той удар застав мене цілком неприготовану. Охопив мої думки. (...) Я вирішила сама супроводжувати труну до Львова. (…) Труну мені склали в коридорі у бернардинів, там, де на стінах зображення станцій Страстей Христових. Я переболіла кожну з них своїм серцем. Відкрили кришку. (…) Навколо стояли: Філіппі з гіпсом для зняття форми з руки, яку я хотіла мати, Корнелій Уєйский, Кароль Машковський, Олесь Гроттгер та Кароль Млодніцкі. Але коли Філіппі, аби зняти батист, що закривав лице, мені забракло сил, я не змогла подивитись. Безвладно, я опустилася на коліна. Я його не бачила. Не змогла. Олесь Гроттгер приніс мені через деякий час мій перстень з опалом. Коли Філіппі робив зліпок, перстень лишився у формі. Я подивилась і наказала знову його надіти. Також мої листи, що він їх так любив, Уєйский вложив йому до труни. І хрестик від мене та букет троянд ". Артур Гроттгер був похований на Личаківському кладовищі у Львові. Через шість років після похорону художника постав на могилі Гроттгерa пам’ятник, зроблений його другом, львівським скульптором Парисом Філіппі. Давайте передамо тут голос експертові стародавнього Львова Вітольдові Шолгіні, який у своїй книзі розмістив на тему цього гарного пам'ятника наступний запис: «На його надгробному камені постав цей пам'ятник, що складався з декількох скульптурних елементів. Головним серед них була статуя молодої, глибоко засмученої жінки, з лицем, що дуже нагадував обличчя Ванди, яка стоїть на колінах на великому валуні поруч якого присів кам'яний сокіл з розпростертими крилами, символ любові і вірності. Під тими двома скульптурами, на вже згадуваному валуні видніється овальний медальйон із зображенням з рельєфним зображенням Гроттгерa (за зразком, зробленим тією ж Вандою, котра стала талановитою скульпторкою), ліра з порваними струнами і зламана малярська палітра - символи перерваної смертю творчості й таланту художника, а також череп - символ пам'яті про цю смерть. На лівій стороні медальйону поміщені кам’яні зображення великої теки малюнків, на обкладинці котрої знаходяться назви головних циклів картин Гроттгера: «Варшава», «Польща», «Литва», «Зимові вечори" та "Війна". На епітафіальній таблиці надгробку знаходиться ім’я та прізвище померлого художника, а також складений Вандою напис: "Нехай тебе прийме Христос, а до Його Слави хай тебе супроводять ангели. Натомість над верхньою плитою знаходиться ще один напис: Святої його пам’яті цей пам'ятник встановлений Вандою ".

Значимість творів майстра

Артур Гроттгер є одним з провідних представників романтизму в польському живописі. Він записав своє ім’я в історії польського мистецтва перш за все як творець патріотичних рисункових циклів, які багато разів репродукувались, стали частиною канону національного мистецтва. Вони створили тип мученицької іконографії, закріпили в пам'яті та уяві багатьох поколінь поляків сцени повстанських битв, муки і страждання, а також ключову для вимови Гроттгерoвських творів ідею національної солідарності. Його творчість отримала величезну популярність завдяки своїй глибоко патріотичному вираженню. Щодо цінності його робіт, які знаходяться в багатьох приватних колекціях, хай свідчить фрагмент з "Quodlibet" Марилі Вольської. Поетеса згадує там, що: "Культ батька в пам'яті Гроттгерa був теж чимсь дуже зворушливим. Пам'ятаю, коли полотна з маминого альбому йшли на яку-небудь виставку, батько сам вкладав їх під скло і ніколи жоден палітурники не чіпав рамки з ними. Сам на прогумованих пасках китайки прикріплював їх до паспарту. Сам клеїв дошку на тильній частині картини. Коли тяжке матеріальне становище і нездужання батька схилило маму до розлучення з рядом цих малюнків в 1894 році, батько відчував це моральну катастрофу, з якої ніколи не змирився. Особливо, коли в 1893 році Карл Лянцкоронський приїхав вибрати один із малюнків Гроттгера, я пам'ятаю враження тієї хвилі в домі…Над диваном у вітальні висіла вступна картина "Війни", де колоритний загін верхи вражав повз оточуючих жіночою постаттю, що мала забрало на своєму обличчі. На першому плані фігури Художника та Музи. На тому єдиному рисунку Гроттгер надав власне свої риси Художникові…Я пам’ятаю цей образ з тієї миті, коли почала бачити і спостерігати. В його склі відбивались усі свічки від наших ялинок. Картини ніколи не призначались на продаж. Зовсім нічого з того, що висіло на наших стінах. го Все, що висіла на наших стінах ... Прийшов Лянцкоронський. Звичайно мати була відсутня, тільки сам бітько його приймав. Виставлені вже вперед картонки з альбому були йому показані як ті єдині, що можна було купити. Я пам’ятаю високий голос патрона і на недуже впевненій мові виражався захват. Ми обоє з матір’ю знаходились в кімнаті, суміжній до салону і серце стискалось від гіркої печалі. Ще якийсь час тривало оглядання, після чого виникла розмова, в якій ми не відразу признались. Зрештою не було жодних сумнівів. Пам’ятаю очі матері, коли вона на мене глянула, широкі від страху. Лянцкоронський, оглянувши все, що було доступно до продажу, виразив батькові, що купити він готовий лише ту першу картину до «Війни» зі стіни, що не призначалась для продажу. Татко пояснював, представляв (без матері звичайно він не міг вирішувати). Магнат, експерт і колекціонер однак вперся. Батько вийшов зі салону. Мав на лиці рум’янець і закриті безпорадні очі…Вже тоді він недомагав на серце. Майже без слів мати видала вирок на улюблену картину. Коли він зник зі стіни, в домі стало так як після похорону".

Петро Чарторийський-Шілер