замовити


Lemberg - це одна із назв Львова, яке йому дали наші громадяни ще в ХIII столітті. В часи Габсбургів наше місто було одним із найгарніших в імперії. Весь цей спадок перейшов до одного з найгарніших міст України зараз.

Екскурсія присвячена памяткам та історії, що творилась в часи Королівства Галичини Володимирії (Волині).

 

Це піша екскурсія за наступним маршрутом:  Оперний театр - памятник Шевченку - Банківські ворота - Гауснерівська камяниця - Галицький сейм - Касино - Пошта - Палац Потоцьких - Бібліотека Оссолінеум - вулиця Академіцька - готель Жорж - памятник Адамові Мицкевичу - Дім "Шпрехера".......

Вартість екскурсії по Львову. Тривалість приблизно 3-4 години.

 

5 серпня 1772 в Санкт-Петербурзі була підписанаросійсько-австро-прусська конвенція про розділ. Тим не менш, австрійські війська перейшли польський кордон вже на 14 травня. У вересні, австрійське військо фельдмаршала Естеразі вторглась на терени Галичини.

15 вересня 1772 російські війська були виведені з міста. Тоді війська увійшли в місто австрійські загони генерала Андраша Гадіка. 16 вересня покинули Львів останні солдати польського коронного війська. Австрійці взяли владу над містом на протязі майже півтори століття. На окупованих землях Речі Посполитої було створено так зване Королівство Галичини і Лодомерії, назву якого пов’язують з Галицько-Волинським князівством. Його столицею і головним адміністративним центром австрійської частини став Львів.

Урочистості передачі влади австрійцями в місті відбулись 4 жовтня. Австрійці хотіли, аби їх учасники були переконані, що стаючи "підданими Святої Імператорської Величності, вони отримали вдачу". Міська рада з проконсулом (бургомістром) Львова, Войцехом Бемом (предком генерала Юзефа Бема) клопотались (безуспішно), про звільнення від обов’язку прийняття присяги імператриці Марії-Терезії, зазначивши, що, попередньо радники прийняли присягу на вірність польському королю. 29 грудня 1773 (1772?) року магістрат мусів прийняти присягу імператриці. У 1776 році Львів був 29500. жителів.

Львівська академія була перетворена в так звану Theresianum (Станову Академію). Імператор Йосиф II надав їй (1784) статус університету з чотирма факультетами: теології, філософії, права, медицини. Австрійські окупанти добились розпуску (ліквідації), більшості монастирів латинського обряду. Львів став резиденцією трьох католицьких митрополій - латинської, вірменської та грецької і набув тоді назви " Urbs catholicissima".

Незважаючи на введення австрійського законодавства, введення німецької мови в якості офіційної, насаджування на більшість посад австрійців та чехів, Львів залишився центром польської культури. Тут працював (1795-1799) театр Войцеха Богуславського, який прибув незабаром після написання найбільш широко популярної комічної опери "Передбачуване диво, або Краков’яки і горяни" (1794). Постійний польський театр був побудований в місті в 1815 році.

Після втрати незалежності Польщі у Львові було створено (1796) перший патріотична таємна організація Львівська Централізація на чолі з Валеріаном Дідушицьким.

Під час війни з австрійцями, в червні 1809 року Львів звільнили війська Варшавського Князівства на чолі з князем Юзефом Понятовським. Тут недовго працював польський, тимчасовий Центральний військовий Тимчасовий уряд Обох Галіцій, під головуванням ордината Замойського Станіслава Костки Замойського (1775-1856), пізніше перенесеного до Звіринця, а потім до Замостя та Любліна.

Інтервенція армії царя Олександра - формально союзника Наполеона, і підписання франко-австрійського договору в Шенбрунн (1809) змусило польські власті покинути місто Лева.

Тим не менш повставали нові конспіраційні організації для боротьби за незалежність, між іншими союзи та студентські організації (1817-1823), Національна рада (1848), що мала керувати повстанням в Галичині.

У 1817 році Максиміліан Йосиф Оссолінський (1748-1826) заснував у Львові - в якості подарунка для польського народу - Національної Заклад імені Оссолінських (Оссолінеум). 4 червня 1817, імператор Франц II затвердив Статут фонду Оссолінеум, заснованого у Львові графом Максиміліаном Йосипом Оссолінським.

Розміщений в пристосованих будівлях колишнього монастиря кармелітів черевичкових і костелу Святої Агнесси, Оссолінеум був відкритий для публіки в 1826 році.

Установа збрала публікації та рукописи, що відносилися до історії Польщі, а також вела видавничу діяльність. З часом перетворилася в національний музей і бібліотеку, що зібрала твори мистецтва і рукописи літературних творів з унікальною колекцією пам’яток - від сімнадцятого до двадцятого століття, а також найбільшою колекцією рукописів польської літератури, колекції гравюр і малюнків, монет, медалей і марок.

У Львові існувало потужне літературне середовище, виходила польська преса.У першій половині дев'ятнадцятого століття багато церков були демонтовані – перш за все церкви Святого Духа, Святої Катерини, Святого Станіслава, а також міських укріплень та мурів з Низьким Замком. Місце розібраної старої ратуші зайняла нова, що існоює до сьогодні.

Вибух листопадового повстання (1830-1831) викликав чисельну еміграцію добровольців до лав повстанців. За даними офіційної австрійської статистики до повстанських лав вступив кожен четвертий львівський студент. До повстання приєдналась теж чимала група ополячених (часто в першому поколінні) австрійських урядників, викликавши неабияке здивування імператора Франца I.

До Львова прибуло багато повстанців з корпусу генерала Дверніцького, який будучи в оточенні росіянами мусів скласти зброю в нейтральнії Австрії, а потім (15-16.IX.1831), солдати 2-го корпусу некомпетентного генерала Єроніма Раморіно.

Після придушення повстання росіянами у Львові проводили надалі підпільну діяльність по боротьбі за незалежність. Тут діяли (існуючі на всіх окупованих польських землях) Союз друзів народу (1834) Францішка Смольки. Переведено теж до Львова штаб-квартиру Товариства Польського Народну (1836-1837). 4 листопада 1844 в будинку Даровського, на розі вулиць Вірменської та Театральної відкрилася Технічна Академія – пізніше Львівська Політехніка (першим директором став Флоріан Шиндлер). У 1848 році на звістку про повстання у Відні, львів'яни звернулись до імператора з посланням, закликаючи до рівності перед законом, свобода слова, створення крайового парламенту. Вимагали відновлення польської мови в школах і уряду. Вимагали теж скасування кріпосного права, формування уряду і національної армії. Звернення підписали 12 тисяч осіб: поляків, русинів, євреїв. 26 квітня делегація з Кракова і Львова на чолі з Юрієм Любомирським вирушила до Відня, де під впливом революційних настроїв у столиці Австрії розширений список вимог. Імператор пообіцяв відреагувати на прохання польської сторони. Незабаром відновлено польську мову в офіційні установи і скасовано цензуру. Губернатором Галичини призначено першого поляка, Вацлава Залеського. Львів ліберали домагаючись скасування кріпосного права, створили Національну раду. Вступили до неї відзначені в листопадовому повстанні генерали Йосиф Бем та Йосиф Дверніцький. Пізніше, керівництво перейняли генерали Йосиф Залуський та Роман Вибрановський.

Імператорський губернатор у Львові Франц Стадіон підхопив постулат про скасування кріпосного права, пропонуючи натомість виплату відшкодувань, що запевнило прийняття його пропозиції дворянством. Селяни отримавши землю перестали підтримувати революційні рухи.

25 квітня імператор оголосив конституцію, яка забезпечувала свободи та автономію всім краям імперії, однак незабаром вирішили повторно використати армію, бомбардуючи Краків та чеську Прагу. Після капітуляції Кракова (27.IV) Національний комітет переїхав до Львова. Українські уніати направили петицію до імператора за допомогою і захистом проти гноблення поляками. Підтримка українського руху з тих пір став невід'ємною частиною політики Габсбургів.

У червні 1848 імперії відбулася в парламентських виборах. В її склад увійшли русини, міщани, а також представники поміщиків.

15 жовтня імператор у зверненні «До моїх народів", закликав опиратись революції. Після відбиття перших атак Національною гвардією австрійської армії, 2 листопада 1848 року австрійське військо під командуванням генерала Гаммерштейна розпочало облогу Львова та бомбардування неслухняного міста. Коли згоріли численні будинки, у тому числі університет з великою бібліотекою і театром в колишній церкві францисканського монастиря, Технічна Академія і будівля ратуші – Львів капітулював.

Розпочались репресії воєнного стану. Австрійці ліквідували підрозділи Національної Гвардії, призупинили видання і демократичних творів. Заборонено діяльність польських комітетів і клубів. Почалося будівництво цитаделі.

Місто, проте, продовжувала розвиватися. Відремонтовано ратушу, побудовано театр Скарбка (тоді один з найбільших в Європі), парки, нова будівля університету, пожежне депо, Будинок Інвалідів, муніципальні газовий завод. У під львівських Дублянах створено сільськогосподарську Вищу школу.

Засідаючи з 1861 року галицький парламент, ухвалив тут звернення-подяку до цісаря Франца-Йосифа, який починається зі слів "З Вами, Ваша Величносте, ми стоїмо і хочемо стояти" (XII, 1866). Ослаблена в поразках у війні з Пруссією (1867) австрійська монархія перетворилася на дуалістичну Австро-Угорщину. Визнаючи автономію Галичини (1867), австро-угорський імператор Франц-Йосиф дозволив запровадження польської мови в якості офіційної (поряд з німецькою) і вільний розвиток польських установ і необмежений розвиток польських інституцій та культурних організацій.

Доба автономії була для Львова періодом динамічного розвитку Львова. Зведено ряд будівель, включаючи Галицький Сейм і Великий театр (Опера).

Львів був адміністративним центром Галичини, будучи місцем Галицького сейму та уряду (Крайового управління). Тут працювали пізніші намісник Галичини, прем'єр-міністр і міністр закордонних справ Австро-Угорщини Агенор Голуховський, Міністр закордонних справ і голова Польської групи в Палаті Панів Агенор Голуховський молодший, спікер імперського парламенту Франц Смолька, намісник Галичини і прем'єр-міністр і міністр внутрішніх справ Австро-Угорщини Казимир Бадені.

делегації поляків з територій під російським та прусським пануванням разом з мешканцями Львова взяли участь у формуванні Кургану Люблінської унії, насипаного з ініціативи Франца Смольки. В 300-річну річницю підписання Люблінської Унії (1869) заплановано організувати у Львові велику все-польську патріотичну маніфестацію, на котру мали з’їхатись представники Речі Посполитої з трьох окупованих територій.

Статут міста повернув повне самоврядування на чолі з президента (L870), який відновив старі польські назви вулиць Львова.

Львів став місцем великих патріотичних святкувань. Привезення останків Міцкевича на Вавель супроводжувала велика ілюмінація міста Львова. Урочисто відзначено річницю прийняття Конституції 3 травня, Грюнвальдської битви та битви під Віднем.

Магістрат і громадськість Львова профінансували пам’ятники Олександрові Фредру, Яну III Собеському та Адаму Міцкевичу, потім Яну Кілінському, Олександрові Гловацькому, Корнелю Уєйському, Агенорові Голуховському та Фратцішкові Смольці.

Львів став важливим науковим центром, завдяки університетові, який славився своїми професорами, як Симон Ашкеназі та Станіслав Закревський (історія), Освальд Бальцер- ініціатор товариства сприяння польської науки (пізніше наукового товариства у Львові) та Владислав Абрагам (історія права і політичного устрою), Малецький, Пілат та Брухнальський (польська філологія), Стефан Банах, Казимир Бартель, Гуго Штейнгауз, Станіслав Улям (математика), Айдукевич, Казимир Твардовський, Владислав Татаркевич, Тадеуш Котарбінський (філософія), Євген Ромер, Вонсович (географія), Бенедикт Дибовский – сибірський засланець, дослідник озера Байкал і Камчатки, Йодловський, Ташицький (мовознавство), Людвік Ридігер (хірургія).

Випускниками Львівської політехніки – єдиного вищого учбового закладу на польських землях були Владислав Сікорський, Євген Квятковський, Ігнацій Мосціцький, Казимир Бартель, Андрій Морачевський, Тадеуша Бур-Коморовський, Беліна-Пражмовський (а також Симона Візенталь та Степан Бандера). Своїх випускників добре навчали теж Вища Аграрна Школа (з 1901 року університет сільського господарства), Торгова Академія (1889), Вища промислова Школа (1891) і єдина у своєму роді в цій частині Європи, Академія ветеринарної медицини.

У львівській загальній лікарні (колишній монастир піарів) вперше в історії медицини, операційний зал був освітлений гасом.

Культурне життя Львова збагатили численні бібліотеки з часто унікальними колекціями: Оссолінеум, бібліотека Потурицька, Баворовських, Павліковських, Університетська, Політехнічна, Товариства імені Шевченка, Сеймова, Крайового уряду і міської ради, а також колекції музеїв та галерей: Любомирських, Дідушицьких, Промислової, Шкільної, Міської, Собєських, Лозинського, Українського та інших. З'явилися у Львові (1878), п'ять щоденних газет і 38 періодичних видань (також чеською, німецькою та українською мовами). У Львові в пасажі Гаусмана відбувся перший сеанс фільму (l896) на польських землях.

7 лютого 1867 у Львові було створено гімнастичне товариство «Сокіл». Багато років по тому, великий конгрес польської Соколов (1892) патріотичного руху, підкреслюючи не тільки роль фізичної сили, але формування духу і сили волі, яка кувала кадри для організацій, що боролись за незалежність. Львів був колискою польського харцерства - місцем, де появились (1912) перші польські скаутські команди, утворені товаришами Олександром та Андрієм Малковським.

У Львові появились перші польські спортивні клуби: Чорні та Погоня (1903). В "Кур'єрі Львовському" дебютував Ян Каспрович, Владислав Оркан, Леопольд Стафф. У Львові творили Владислав Лозинський, Владислав Белза, Олександр Фредро, Станіслав Добжанський, Марія Конопніцька та Габріела Запольська. У 1861 році до Львова досягнула залізнична колія з Перемишля (98 км) і Кракова. В наступних роках виникли чергові залізні дороги до Снятина та Чернівців (1866), через Красне в Золочів (75 км) і Бродів (1869), Стрия (1873) і далі до Станіслава (181 км) - (1884) через Раву-Руську в Белжець (89 км) (1887), до Янова (18 км) (1895), до Самбора (77 км) (1903), до Підгаєць (131 км) (1909), до Стоянова (85 км) (1910).

У Львові створили ряд політичних партій, в тому числі Національно-демократичне товариство демократичних на чолі з Францішком Смолькою (1866), а також Польська соціалістична партія Галичини і Сілезії (Цішинська) з Ігнатієм Дашинським (1892). Був проведений у Львові в 1906 році VIII з'їзд Польської соціалістичної партії.

Львів став також колискою національно-демократичного руху в Галичині. Після арештів багатьох активістів Національної ліги (в тому числі Роман Дмовський) переїхали до Галичини. У 1908 році у Львові появилась пов'язана з Юзефом Пілсудськимо Товариство збройної боротьби (з Владиславом Сікорським), а потім Відділи Стрільців.

У 1880 році Львів нараховував понад 100 тисяч жителів. Протягом наступних 20 років населення подвоїлося. Поблизу Дрогобича і Борислава швидко розвинувся нафтогазоносний басейн. На рубежі 1893-1894 року в ознаменування 100-річчя повстання Костюшки появилась "Панорама Рацлавіцька". Основоположник ідеї монументального розпису був Яна Стика (1858-1925), з яким співпрацював Войцех Коссак (1857-1942) і Мюнхенський пейзажист художник Людвік Боллер.

"Панорама" представила першу звитяжну битву солдатів Костюшки під час повстання 1794 року, що сталась під Рацлавицями. Полотно панорами – до сьогодні одна з найбільших в світі була 15 метрів у висоту і 116 метрів в довжину. Відкриття «Панорами» здійснив 5 травня (червня?) 1894 року австрійський ерцгерцог Карл Людвіг Габсбург.

В рамках святкування сторіччя повстання Костюшки також відкрито Загальну Крайову Виставку, на відвідини прибували цілі поїзди з обох окупованих частин Польщі (до введення паспортних обмежень з боку Росії).

З нагоди Генеральний крайової виставки (1894) у Львові пішов електричний трамвай, що заміняв існуючий з 1880 року кінний трамвай, що ходив трасою з Вокзалу Карла Людвіка через площу Голуховського, Галицьку і Бернардинський на площу Митну і через площу Краківську і вулицю Жолкевську до Жолкєвської рогачки.

На початку Першої світової війни, тут було сформовано Східний польський легіон, але вже 3 вересня 1914 царські війська зайняли Львів. Російська окупація тривала до червня 1915 року, коли Львів був відбитий австрійцями. Тим часом до Львова завітав цар Микола II.

Після укладення договору в Брест-Литовську між центральними державами і урядом України, навесні 1918 року відбулось загострення польсько-українських стосунків. Поляки в численних демонстраціях висловили протест проти наступного розподілу польських земель.

11 жовтня 1918, після проголошення Регенційною Радою створення незалежної Польської Держави, рада Львова надіслала їй листа з подякою.

Військова комісія Регенційної Ради доручила полковнику Владиславу Сікорському організацію підрозділів польської армії у Львові.

15 жовтня польські депутати Державної ради у Відні заявили, що відтепер вважають себе польськими громадянами.

У той же час 19 жовтня на нараді у Львові сформувалась Українська Національна рада, яка прийняла рішення про створення української держави, що охоплювала Східну Галичину (Східну Малопольщу) аж по Сян.

Австрійські військові власті стягували до Львова полки сформовані з українців, передавали українцям склади зі зброєю.

20 жовтня 1918 під час урочистої зустрічі у великому залі Ратуші міська рада ухвалила рішення про повернення Львова до кордонів Республіки.

замовити